Constitution of Ukraine, Ukraine

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

{ Текст Конституції України відповідає тексту, що існував до внесення змін Законом "Про внесення змін до Конституції України" N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

{ Закон N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 "Про внесення змін до Конституції України" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 ( v020p710-10 ) від 30.09.2010 }

{ Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97 N 4-зп ( v004p710-97 ) від 03.10.97 N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97 N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) від 09.06.98 N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від 07.07.98 N 1-рп/99 ( v001p710-99 ) від 09.02.99 N 4-рп/99 ( v004p710-99 ) від 19.05.99 N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від 06.07.99 N 9-рп/99 ( v009p710-99 ) від 27.10.99 N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99 N 4-рп/2000 ( v004p710-00 ) від 11.04.2000 N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000 N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000 N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) від 14.12.2000 N 2-рп/2001 ( v002p710-01 ) від 28.03.2001 N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від 19.04.2001 N 5-рп/2001 ( v005p710-01 ) від 17.05.2001 N 7-рп/2001 ( v007p710-01 ) від 30.05.2001 N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від 16.10.2001 N 4-рп/2002 ( v004p710-02 ) від 20.03.2002 N 7-рп/2002 ( v007p710-02 ) від 27.03.2002 N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від 07.05.2002 N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від 29.05.2002 N 12-рп/2002 ( v012p710-02 ) від 18.06.2002 N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) від 09.07.2002 N 16-рп/2002 ( v016p710-02 ) від 17.10.2002 N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 N 2-рп/2003 ( v002p710-03 ) від 28.01.2003 N 5-рп/2003 ( v005p710-03 ) від 05.03.2003 N 12-рп/2003 ( v012p710-03 ) від 26.06.2003 N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003 N 19-рп/2003 ( v019p710-03 ) від 10.12.2003 N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003 N 22-рп/2003 ( v022p710-03 ) від 25.12.2003 N 5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від 04.03.2004 N 11-рп/2004 ( v011p710-04 ) від 19.05.2004 N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від 01.12.2004 N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005 N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005}

{ Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду N 11-рп/2007 ( va11p710-07 ) від 11.12.2007 N 12-рп/2007 ( va12p710-07 ) від 11.12.2007 N 5-рп/2008 ( v005p710-08 ) від 02.04.2008 N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 N 12-рп/2008 ( v012p710-08 ) від 25.06.2008 N 16-рп/2008 ( v016p710-08 ) від 17.09.2008 N 23-рп/2008 ( v023p710-08 ) від 15.10.2008 N 26-рп/2008 ( v026p710-08 ) від 27.11.2008 N 6-рп/2009 ( v006p710-09 ) від 26.02.2009 N 7-рп/2009 ( v007p710-09 ) від 16.04.2009 N 8-рп/2009 ( v008p710-09 ) від 28.04.2009 N 23-рп/2009 ( v023p710-09 ) від 30.09.2009 N 7-рп/2010 ( v007p710-10 ) від 11.03.2010 N 8-рп/2010 ( v008p710-10 ) від 11.03.2010 N 11-рп/2010 ( v011p710-10 ) від 06.04.2010 }

Верховна Рада України від імені Українського народу -громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українськогодержавотворення і на основі здійсненого українською нацією, усімУкраїнським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на земліУкраїни,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну,правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24серпня 1991 року ( 1427-12 ), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична,соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною інедоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиноюза свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свободлюдини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підставинабуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державноївлади та органи місцевого самоврядування.

{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. вРішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україніналежить виключно народові і не може бути узурповане державою, їїорганами або посадовими особами.

{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. вРішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

Ніхто не може узурпувати державну владу.

{ Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005 }

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах їїподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюютьсвої повноваження у встановлених цією Конституцією межах івідповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцевесамоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенстваправа.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та іншінормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянинабезпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковістьяких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать КонституціїУкраїни, можливе лише після внесення відповідних змін доКонституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в РішенніКонституційного Суду N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99 }

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонуванняукраїнської мови в усіх сферах суспільного життя на всій територіїУкраїни.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання ізахист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією Українита визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвитковіукраїнської нації, її історичної свідомості, традицій і культури,а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволеннянаціонально-культурних і мовних потреб українців, які проживаютьза межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та іншіприродні ресурси, які знаходяться в межах території України,природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органидержавної влади та органи місцевого самоврядування в межах,визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природнимиоб'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватисяна шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів прававласності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, щоперебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключновідповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадахполітичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, незабороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтриманняекологічної рівноваги на території України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки єнайважливішими функціями держави, справою всього Українськогонароду.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальноїцілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордонуУкраїни покладаються на відповідні військові формування таправоохоронні органи держави, організація і порядок діяльностіяких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким неможуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або зметою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чиперешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, якіперебувають на службі у Збройних Силах України та в іншихвійськових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонуваннябудь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземнихвійськових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямованана забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членамиміжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами інормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що непередбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межахповноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законамиУкраїни. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19див. в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2009 ( v007p710-09 ) від 16.04.2009 }

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізькогозаконом, що приймається не менш як двома третинами відконституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається неменш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використаннявстановлюються законом, що приймається не менш як двома третинамивід конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Р о з д і л II

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності таправах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріпленіцією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бутискасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чиннихзаконів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав ісвобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєїособистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи іншихлюдей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права ісвободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольорушкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,етнічного та соціального походження, майнового стану, місцяпроживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданнямжінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці,у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охоронипраці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнстваі дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та іншихпільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавленийгромадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України абовиданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебуваютьв Україні на законних підставах, користуються тими самими правамиі свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяниУкраїни, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чиміжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути наданопритулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язокдержави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя іздоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чипокаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути підданамедичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особистунедоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартоюінакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та впорядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи йогоперепинити уповноважені на те законом органи можуть застосуватитримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бутиперевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщопротягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не врученовмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладноповідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його правата надано можливість з моменту затримання захищати себе особистота користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомленородичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володінняособи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як завмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життялюдей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановленийзаконом, порядок проникнення до житла чи до іншого володінняособи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Виняткиможуть бути встановлені лише судом у випадках, передбаченихзаконом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під часрозслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особистеі сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крімвипадків, визначених законом, і лише в інтересах національноїбезпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціяхз відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеноюзаконом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовуватинедостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та прававимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірноїінформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває натериторії України, гарантується свобода пересування, вільний вибірмісця проживання, право вільно залишати територію України, завинятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права вбудь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки іслова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати іпоширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересахнаціональної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорониздоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду івіросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправлятиодноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише вінтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральностінаселення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені віддержави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнанадержавою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків переддержавою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язкусуперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цьогообов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободуоб'єднання у політичні партії та громадські організації дляздійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволенняполітичних, економічних, соціальних, культурних та іншихінтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересахнаціональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'янаселення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженнюполітичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членамиполітичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеженнящодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цієюКонституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метоюзахисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднуютьгромадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійноїдіяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволуна основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки маютьрівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілкахвстановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність дополітичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій тагромадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані наліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладунасильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захопленнядержавної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалюванняміжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права ісвободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мативоєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційнихструктур політичних партій в органах виконавчої та судової влади івиконавчих органах місцевого самоврядування, військовихформуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальнихзакладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише всудовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управліннідержавними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах,вільно обирати і бути обраними до органів державної влади таорганів місцевого самоврядування.

( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. вРішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від 06.07.99 )

Громадяни користуються рівним правом доступу до державноїслужби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї іпроводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведенняяких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органимісцевого самоврядування.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. вРішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від 19.04.2001 }

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватисясудом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чизлочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свободінших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чиколективні письмові звернення або особисто звертатися до органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення ідати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися ірозпоряджатися своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеномузаконом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватисяоб'єктами права державної та комунальної власності відповідно дозакону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності можебути застосоване лише як виняток з мотивів суспільноїнеобхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, таза умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повнимвідшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чинадзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішеннямсуду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам,свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршуватиекологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службовихосіб органів державної влади та органів місцевого самоврядуванняобмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем наринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовіснаконкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяєдіяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянамиправа на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії тароду трудової діяльності, реалізовує програмипрофесійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадріввідповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважаєтьсяпримусовою працею військова або альтернативна (невійськова)служба, а також робота чи служба, яка виконується особою завироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів провоєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних дляїхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захистусвоїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом зурахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті устрайку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку,а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченогоробочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченоїтривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалістьвідпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святковідні, а також інші умови здійснення цього права визначаютьсязаконом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової аботимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттяз незалежних від них обставин, а також у старості та в іншихвипадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державнимсоціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та іншихджерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що єосновним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, ненижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови,за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбатийого у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житлонадається державою та органами місцевого самоврядування безоплатноабо за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як напідставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичнудопомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіхгромадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно;існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Державасприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від 29.05.2002 }

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього правашкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації простан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, атакож право на її поширення. Така інформація ніким не може бутизасекречена.

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки ічоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі тасім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатнихбатьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняютьсядержавою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно відпоходження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатаціяпереслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

{ Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. вРішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від 04.03.2004 }

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповіднодо закону гарантується право на навчання рідною мовою чи навивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладахабо через національні культурні товариства.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної,художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальноївласності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальнихінтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальноїдіяльності.